| амаючи голову над туристичними перспективами краю, тепер наші
можновладці схиляються до будівництва розважально-відпочинкової
інфраструктури. Їхню логіку зрозуміти можна. На дармову земельку
знайдеться будь-який інвестор. Але, щоб залучити відпочивальника,
туриста, певно, потрібно щось показати таке…
Кому-кому,
а Тернопіллю з природою пощастило. Гріх скаржитись. Ці красоти вабили
не одну самодостатню людину. Певно, тому, у нас так багато величних
свідків минулого. Палаци, руїни замків, костели, собори, церкви та
церковки. Неабияка архітектурна спадщина.
У давнину кожен поважаючий себе чоловік підзбирував якусь колекцію,
щоби згодом передати людям. Саме вони стали основою тих музеїв, які ще
нині збереглися в нашому краї. Тут слід ще й не забувати більшовиків,
які фронтом виступали проти церков, а руйнуючи їх, не забували про
цінності, які теж, хай і частково, але поповнили сховища та експозиції
музеїв. Все, що не встигли знищити і продати, стало основою наших
національних цінностей при незалежній Україні. І то завдяки
ентузіастам, дивакам, одинакам. Нині ми користуємось плодами їхньої
самопожертви. Адже збираючи раритети, як це не дивно для багатьох
новоявлених ковалів власного щастя, при цьому потрібно відмовляти собі
багато у чому. В поїздочках за кордон, відпочинках на морях, шашличках,
дівчатках і, звісно, у будівницві житло-храму для себе любого. Клопітка
це робота – оберігати спадщину для нащадків…
Ламаючи голову над туристичними перспективами краю, тепер наші
можновладці схиляються до будівництва розважально-відпочинкової
інфраструктури. Їхню логіку зрозуміти можна. На дармову земельку
знайдеться будь-який інвестор. Але, щоб залучити відпочивальника,
туриста, певно, потрібно щось показати таке… А що ми показуємо в
Тернополі? Занедбаний замок? Засмічене озеро, на берегах якого вже
б’ють сваї, ніби-то для еліонів (причалів для катерів), політичні
посіпаки провладної партії… Виставковий зал національної спілки
художників? Слава Богу, ще тримаються художній та краєзнавчий музеї.
Але й вони, на превеликий жаль, не можуть похвалитися належною
кількістю відвідувачів, адже на кожну експозицію, знову ж таки,
потрібні кошти.
Втім, річ не тільки в них. Просто місто не має чіткої означеності. Всі
слогани, запропоновані і розкручені міською владою за бюджетні кошти на
соціальних бігбордах, підійдуть для будь якого районного центру
України. Самі подумайте, чи поїдуть туристи на таку «замануху» типу:
«Тернопіль – місто для тернополян!», «Тернопіль – місто для життя!»
Але, що найбільше дивує: «Тернопіль – місто фестивалів!». Яких таких,
щоб все кинути і приїхати? Я розумію, Почаїв і Зарваниця… Особливої
реклами не потребують.
Отже теза наступна: слоган нашого міста має бути унікальним,
об’єднуючим і універсальним - «Тернопіль – центр моральних і духовних
цінностей українства!»
Що для цього залишилося зробити? Перше: поставити пам’ятний знак із
відповідним написом. До речі, він вже виготовлений скульптором Миколою
Королем. Друге: знайти приміщення для живописної спадщини нашого
земляка Івана Марчука, якого весь світ, зауважте, без допомоги
української і місцевої влади, давно визнав генієм. І третє: щоб не
повторилась ситуація із паном Іваном, просто пролупити очі і
скористатись тим, що є під самим носом. Вирішити питання із наданням
приміщення або земельної ділянки під забудову в архітектурному центрі
Тернополя під арт-майстерню унікальної колекції української вишивки
Віри Матковської.
Ось ті три кити нашої самобутності. Нічого видумувати не треба. Тоді
турист не минатиме Тернопіль. А ще закцентуйтеся на екземплярах
скульптурних творів Пінзеля у музеях міста - і наше туристичне коло
визначилось. Ми самодостатні і ми – самобутні. Що заважає зробити це
нині? Недалекоглядність? Жадоба? Невміння знайти політичний компроміс у
міській раді для вирішення нагальних питань міста? Чи просто воля
міського голови?..
|
