музей Трипільської культури. Тут на повен зріст постали наші предки (звичайно, у вигляді муляжів), які займаються звичною для них роботою. І якщо знамениті воскові фігури музею мадам ТІссо в Лондоні лише демонструють себе, то тут ми маємо змогу побачити наше минуле в дії, у тогочасній праці. Це виглядає як мандрівка за допомогою фантастичної

Машини Часу.

За доби бронзи, у III—І тисячоліттях до н. є., люди не лише працювали, аби не померти з голоду, а й творили гарні побутові речі, прикраси, що збереглися у розкопаному поблизу Михалкова Борщівського району скарбі золотих речей (VII ст. до н. є.). Тут було знайдено діадеми, шийну гривну, браслети, руків'я кинджалів, моток золотих ниток, злиток золота. Речі ці належать фракійцям І є культовими, релігійними цінностями. Скарб знайдено ще в кінці XIX століття. Доля його сумна: більша частина золотих речей потрапила до лихварів, інші було переплавлено у злитки. Деякі унікальні вироби вдалося викупити І зберегти для нащадків. Загальна вага золотих речей з Михалкова, що потрапили до рук науковців, складала близько 7,5 кілограма. Де вони зараз — невідомо. Можливо, в Москві, Відні чи Берліні...

Вона ніжно обняла його голову правою рукою, турботливо пригортаючи до себе. Похованню цьому — 3 тисячі років. Воно належить до Висоць-кої археологічної культури, коли покійників ховали головами на пів­день. У тілі чоловіка знайдено бронзовий наконечник стріли. Жінка пішла на смерть добровільно, бо, як стверджують вчені, переплести так обійма­ми трупи неможливо. Ймовірно, у ті часи смерть не сприймалася як щось жахливе та остаточне — уявлення про життя і смерть були іншими. На жаль, ми ніколи не дізнаємось, яка трагедія сталася тисячі років тому у долі цих людей, але сильне почуття кохання одне до одного викликає повагу та захоплення і нині.

А ще люди навчилися захищатися від собі подібних. На півдні області, у Борщівському районі, збереглися оборонні вали, які утворювали ра­зом з високими стрімкими берегами Збруча єдину оборонну смугу завдовжки 26 кілометрів. Розміри валів вражають: на найкраще збережених ділян­ках ширина основи дорівнює 20 метрів, а висота валу — 6 метрів. Вони відомі під назвою "Траянові вали" — від імені римського імператора-завойовника Траяна (53-113 рр.). Ці давні оборонні споруди збереглися на території Вінницької, Хмельницької, Тернопільської областей та в Мол­дові. Археологічні дослідження одного з валів на території Молдови пока­зали, що його було насипано на рубежі І-II ст. н. е. римлянами. А в Ш-IV століттях цей вал було використано місцевими племенами проти самих римлян.

 

 

У VII столітті до н, є. на придністровських землях починають вико­ристовувати залізо. На зміну кам'яному вікові прийшов енеоліт, або мідно-кам'яний вік, потім бронзовий і, нарешті, вік заліза! А це суттєво покращило життя людини. Порівняйте кам'яну сокиру і гостро наточену залізну. Виявляється, залізо завжди було поруч, але у вигляді рудуватої землі — залізної руди. Потрібно було не одне тисячо­ліття, перш ніж люди навчилися виплавляти залізо І робити з нього бага­то цінних для господарства знарядь праці.

Вже в І тисячолітті н. є. на території краю майже повсюдно прожи­вали племена ЧерняхІвської культури. Поселення влаштовувалися на схилах берегів річок. У них була одна або кілька вулиць з наземними чи напівземлянковими житлами. Черняхівці займалися, в основному, орним землеробством — сіяли пшеницю, ячмінь, просо, гречку, жито, овес, го­рох, коноплі. Розводили свиней, коней, свійську птицю, тримали собак; виготовляли різні вироби з металу і дерева, посуд з глини та скло, ткали тканини. Припускають, що черняхівці у II-V столітті робили написи на посуді та кістяних виробах грецькими або латинськими літерами. Рівності між людьми не було. Черняхівці були язичниками і поклонялися різним богам.

Отже, з'явившись на наших землях 150 тисяч років тому, в І тися­чолітті нашої ери люди, яких ми тепер називаємо східними сло­в'янами, значно змінилися і ^осягли помітних успіхів у господарстві.